Історія ОльвіїЇ

Період з VIII по VI ст.. до н.е. був для Греції часом встановлення рабовласницького ладу. Відчайдушна боротьба між рабовласниками і старою родоплемінною знаттю потрясала Грецію. Переможені в цій боротьбі вимушені були шукати притулку в чужих краях. В цей же час в Греції в усіх сферах виробництва широко використовувалась праця привозних рабів. Це привело до розорення дрібних виробників, землевласників і виникнення «збиткового, зайвого» населення, яке вимушене було шукати щастя за межами своєї батьківщини. Всі ці обставини, а також торгівля, складали головну причину переселення греків на узбережжя Північного Причорномор’я. Вони заснували тут багато міст, малих і великих сільських поселень. Але античні держави, які виникали на віддалених від Греції землях, ні в політичному, ні в економічному відношенні не підкорялися метрополії. Цим грецька колонізація принципово відрізнялась від колонізації епохи капіталізму. Реконструкція Ольвії (Крижицький) Перші вихідці з Іонії у другій половині VII ст. до н. е. заснували античне поселення на острові Березань – в той час півострові (в районі сучасного м. Очакова Миколаївської області). Основна ж маса грецьких поселень на Північному узбережжі Чорного моря засновується у VI ст. до н.е.

Одним із найбільших античних центрів в Північному Причорномор’ї являлась Ольвія. Вона була заснована в першій половині VI ст. до н.е. на правому березі Бузького лиману вихідцями з м. Мілету. В перекладі грецьке слово «Ольвія» означає «щаслива». Це – офіційна назва міста, засвідчена в декретах, написах на монетах, більшості літературних джерел. Проте в творах деяких античних авторів місто названо Борисфеном (грецька назва Дніпра).

В історії Ольвії виділяються два основних періоди, які розділило велике гетське нашестя. Тому в літературі їх часто називають догетським і післягетським. Перший з них відноситься до першої половини VI – середина I ст. до н.е., другий – I ст. н. е – середини III ст. н. е. В першому періоді місто досягло максимального за всю історію свого існування розвитку економіки і культури. Другий характеризується в цілому занепадом міста, втратою політичної незалежності, посиленням в культурі неантичних елементів, проникненням римського впливу.

На початку першого періоду Ольвія була невеликим поселенням. Розташовувалось воно, очевидно, тільки у Верхньому місті і складалось в основному з землянок і напівземлянок. На початку V ст. до н.е. в Ольвії і в сільській окрузі відбулися соціально – культурні зміни. Земляне житло перших поселенців змінюється кам’яними будинками, як і в Греції того часу . Розвивається економіка, Ольвія починає випуск великої литої монети. Монети, знайдені при розкопкахВ цей же період Ольвія підтримує широкі торгові зв’язки з рядом грецьких міст – Мілетом, Афінами, Хіосом, Самосом, Родосом, а також з оточуючим місцевим населенням. За свідченням Геродота найближчими сусідами Ольвії були алазони, скіфи – орачі, калліпіди.

Ольвійський античний поліс складався із міста Ольвії – культурно – політичного і торгового центру – і хори. За своїм політичним впорядкуванням це була демократична рабовласницька держава. Але в такій державі на виборах приймали участь тільки повноправні громадяни. Прав громадянства були позбавлені жінки, іноземці і раби.

Законодавчими органами були народні збори – екклесії. Народні збори видавали закони, вирішували питання війни і миру. Екклесія збиралася на головній площі міста.

Головною виконавчою владою в місті була колегія п’яти виборних архонтів, військовими справами відали стратеги. Був суд, який складався з кількох відділів. Суд штрафував винних, конфісковував майно.

З кінця V початку IV ст. до н.е. проходять зміни – росте майнова нерівність, посилюються соціально – економічні і правові протиріччя, в місті з’являється, очевидно, значна кількість рабів. Особливо сильно проявилися протиріччя в кінці IV ст. до н.е., коли в 331 році до н.е. Ольвія була обложена тридцятитисячною армією на чолі з полководцем Олександра Македонського – Зопіріоном. Становище міста, яке не мало постійного війська (його військова організація основувалась на народному ополченні) , під час облоги було важким. Античний автор Макробій повідомляє, що в цих важких умовах Ольвійській державі довелось прийняти надзвичайні міри: звільнити рабів, надати права громадянства іноземцям, які проживали в Ольвії, ольвіополітам анулювали позики. За свідченнями того ж Макробія місто вистояло в цій боротьбі і Зопіріону довелось зняти облогу.

Реконстукція Ольвії (Крижицький)В кінці IV-III ст. до н.е. Ольвія досягає найвищого за всю свою історію розвитку. Площа міста збільшується до 50-55 га, кількість населення досягає 20-ти тисяч чол. До кінця IV ст. Ольвія починає випускати золоті монети.

З кінця III в першій половині II ст. до н.е. Ольвія вступила в період соціально – економічної і політичної кризи, посилилась майнова нерівність. В цей час великі багатства накопичуються в руках окремих громадян. Картину початку кризи в Ольвії добре змальовує один з найбільш визначних лапідарних пам’ятників – почесний декрет в честь ольвійського багача Протогена. Протоген неодноразово позичав державі великі суми грошей для заготівлі хліба в неурожайні роки, на подарунки вождям ворожих племен. Протоген не був одиноким благодійником серед ольвійських рабовласників. Позичаючи гроші Ольвійській державі такі люди ще більше збагачувались самі.

Подальший занепад в Ольвії призводить до того, що вона потрапляє під владу скіфів. Ольвія змушена признати владу скіфського царя Скілура, це видно з того, що в Ольвії в цей час випускають монети із зображенням цього царя. Цікаво, що одна надгробна плита цього часу називає Ольвію «скіфським містом».

Але скіфська влада над Ольвією тривала недовго. В середині I ст. до н.е. в Ольвії відбулась страшна катастрофа – її повністю розгромили розбійницькі племена гетів, під керівництвом свого вождя Буребісти. Вони пройшли, спустошуючи все на своєму шляху, по узбережжю Чорного моря, розгромлюючи грецькі міста. Ольвія була дуже зруйнована. Частина населення загинула, інші врятувались, тікаючи в сусідні поселення. Так трагічно закінчився перший період життя стародавньої Ольвії, який тривав більше п’яти століть.Ольвія. Реконструкція.

Після гетського розгрому Ольвія близько ста років лежала в руїнах. Пізніше, як відмічає Діон Хрисостом «після розгрому борисфеніти знову заселяли місто, можливо, за бажанням скіфів, які були зацікавлені в відновленні торгівлі з греками».

Але відновлена Ольвія нічим не нагадувала того квітучого міста, яке знаходилось тут до спустошення його гетами. Місто тепер займало тільки частину своєї попередньої території, кількість населення становила майже 2 тис. чол. Пізніше відбувається деяке пожвавлення в Ольвії, відновлюється поступово торгівля, ремісничі виробництва, сільське господарство. Але Ольвія залишається другорядним центром, маючи тільки місцеве значення.

В середині II ст. н. е. Ольвію починають тіснити тавро-скіфи і вона звертається по допомогу до римського імператора. Антоній Пій посилає в Ольвію війська, яким разом з ольвіополітами вдається відтіснити тавро-скіфів. В 193-211 рр. Ольвія признає верховну владу Риму і включається до складу римської провінції Нижня Мезія. Після введення римського гарнізону в житті Ольвії спостерігається значне піднесення та стабілізація економіки.

Але римська імперія сама ослабла від постійних поразок в війнах і змушена була вивести свій гарнізон з Ольвії. Покинута римськими військами, Ольвія в середині III ст. н. е. підлягає нападу кочових племен готів і знову була сильно спустошена. Подальша доля Ольвії майже невідома. Життя іще теплилось тут деякий час і зовсім завмерло в IV ст. н.е.

Припинення життя Ольвійської держави співпало з тяжкою внутрішньою економічною кризою більшості античних міст Північного Причорномор’я. Загальною причиною цього була криза рабовласницького способу виробництва.

ОльвіяЙшли роки, століття. Пустир панувала над безлюдним містом. Розвалювались стіни будинків, руїни пишно заростали травою. Першими людьми, які ступили на колишню ольвійську землю, були турки (XVI-XVIII ст.) Вони по варварському знищували і грабували матеріальні і культурні цінності.

Руїни Ольвії стали місцем добування каменю для будівництва міст. В результаті чого були повністю знищені наземні спорудження Ольвії. В кінці XVIII ст., коли територія відійшла до Росії лише деякі кам’яні стіни і кургани над старими могилами нагадували про колись квітуче, а тепер поховане під землею місто.