Історія дослідження

Територія Північного Причорномор’я з давніх давен привертала увагу людей родючими землями, багатими водними ресурсами, зручним розташуванням на півдні майбутньої України, по берегах Чорного моря і нижньої течії річок, що впадають в нього, лиманів в глибоку давнину – більше 2500 років тому назад виникли античні міста і численні сільські поселення що їх оточували.
Нижнє місто Одним з найбільших була Ольвія – центр поліса, який охоплював увесь регіон Нижнього Побужжя, що проіснувала близько тисячі років. На відміну від інших центрів античної культури Північного Причорномор’я, життя на території яких продовжувалось і в після античний час, Ольвія не пережила своєї епохи. Забуте місто на протязі майже півтори тисячі років поступово руйнувалось часом, а те, що залишилось було в значній мірі розібрано турками при будівництві розміщеної поблизу Очаківської фортеці.
Ольвія привертала до себе увагу вчених ще в кінці 18 ст. Але власники території, на якій знаходились залишки міста, Мусіни-Пушкіни майже до 1902 року практично не дозволяли археологам проводити тут розкопки. Епізодичні розкопки почалися тут з середини 19 ст., а систематичні з 1901р. і до цього часу. Ольвія
Зміни в збереженні Ольвії та її некрополя відбулися тільки в 20-і роки, коли в 1921 році Раднарком УРСР видає постанову про охорону Ольвії.
В 1924 році територія Ольвії та її некрополя оголошується національним надбанням УРСР.
В 1926 році територія Ольвії оголошується заповідною зоною.
В 1938 році передається в систему Академії наук України, де знаходиться до цього часу.
Про Ольвію згадують ще античні автори, зокрема «батько історії» Геродот, який, на думку багатьох дослідників, міг відвідати Ольвію близько середини V ст. до н.е. Але, місце знаходження Ольвії було встановлено тільки після приєднання південних земель до Росії в 90 роки 18 ст. академіком П.С. Палласом і письменником П.І. Сумароковим, які ідентифікували з античним містом Ольвією урочище «Сто Могил» та перші повідомили про це світу.
Принципове зрушення у вивченні Ольвії та її Некрополя відбулося на початку 20 ст. з початком розкопок видатного російського археолога Б.Ф.Фармаковського. План Ольвії Основними задачами у вивченні міста Фармаковський вважав визначення точних меж Ольвії, вияснення значення окремих її частин та визначення головних магістралей.
В результаті розкопок 1902-1915 р. р. було встановлено місцезнаходження північної та західної межі Ольвії догетського часу та римської цитаделі I ст. н. е. Послідовниками Фармаковського були його учні Л.М.Славін, А.Н.Карасьов, О.І.Леві та їх співробітники. Цей етап тривав з 1936 по 1971-1974 р. р. Саме Л.М. Славіну належить заслуга в керівництві розкопками широкими площами житлових кварталів масової забудови в різних частинах Ольвії, захисних споруд та ремісничих майстерень в Нижньому місті, центральній частині римської цитаделі, некрополя, поселення Ольвійської хори.
В вивчення Ольвії значний вклад внесли також О.І.Леві та А.Н.Карасьов які відкрили і старанно дослідили центральний Теменос Ольвії та частину споруджень, які оточували Агору.
Заповідник Ольвія З 1972 р. почався сучасний етап дослідження Ольвії силами практично тільки Інституту археології АН України під керівництвом С.Д.Крижицького. Метою цього етапу були вивчення історичної типографії Ольвії, а також дослідження найменш вивчених ділянок і культурно-хронологічних шарів міста.
Крім розкопок на суші в 1971-1977 роках експедицією Інституту археології АН України був проведений цикл гідроархеологічних досліджень в затопленій частині Нижнього міста.
З 1995 року під керівництвом В.В.Крапівіної, кандидата історичних наук, старшого наукового півробітника відділу античної археології ІА НАНУ, проводяться розкопки і дослідження ділянок Р-25 , розташованої в південно-східній частині Верхнього міста Ольвії на території римської цитаделі, Нижнього та Терасного міста, Некрополя.
Музей Ольвії На даному етапі проводяться охоронні розкопки, музеєфікація архітектурно – будівельних об’єктів, консерваційно – реставраційні роботи, формування сучасного обліку археологічних колекцій.
Великий вклад в проведення наукових досліджень внесли: 
Н.О.Лейпунська – кандидат історичних наук, старший науковий співробітник ІА НАНУ,
А.С.Русяева – доктор історичних наук,
Ю.І.Козуб – кандидат історичних наук,
В.А.Папанова – кандидат історичних наук,
О.С.Біляєв – кандидат історичних наук,
А.В.Буйських – кандидат історичних наук,
В.В.Крутілов – молодший науковий співробітник,
О.В.Каряка – молодший науковий співробітник та інші.